Фактичні обставини
Позивач порушив провадження щодо подій на сході України, стверджуючи, що Російська Федерація не вжила заходів для запобігання та припинення вчинення злочинів фінансування тероризму. Зокрема, позивач посилається на дії та збройну діяльність на сході України, які, як стверджується, вчинялися збройними угрупованнями, пов'язаними з двома утвореннями, що іменують себе «Донецькою Народною Республікою» (ДНР) та «Луганською Народною Республікою» (ЛНР). Інші дії, на які посилається позивач, як стверджується, вчинялися збройними угрупованнями та окремими особами в інших частинах України.
Позивач посилається на події, які відбувалися у Криму з початку 2014 року, після того як Російська Федерація встановила контроль над територією Кримського півострова, стверджуючи, що Російська Федерація здійснювала кампанію расової дискримінації, позбавляючи кримських татар та етнічних українців у Криму їхніх політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав на порушення своїх зобов'язань за CERD.
- зникнення, вбивства, викрадення та катування кримських татар і етнічних українців;
- правоохоронні заходи, включно з обшуками, затриманнями та переслідуваннями;
- заборона Меджлісу;
- заходи, пов'язані з громадянством;
- придушення культурно значущих зібрань;
- обмеження щодо засобів масової інформації;
- заходи, пов'язані з культурною спадщиною та освітою.
Географія справи
Правові питання
Предмет спору
Що стосується першого аспекту, предметом спору є те, чи мала Російська Федерація за ICSFT зобов'язання вживати заходів та співпрацювати у запобіганні та припиненні ймовірного фінансування тероризму в контексті подій на сході України, і якщо так, то чи порушила Російська Федерація таке зобов'язання.
Україна також стверджує про порушення статті 8 (невжиття заходів для замороження або арешту коштів, що використовуються для фінансування тероризму), статей 9 і 10 (невжиття заходів для розслідування, екстрадиції або переслідування ймовірних правопорушників) та статті 12 (ненадання найбільшого сприяння у зв'язку з кримінальними розслідуваннями).
Предметом спору, що стосується його другого аспекту, є те, чи порушила Російська Федерація свої зобов'язання за CERD через дискримінаційні заходи, які, як стверджується, були вжиті проти кримськотатарської та української громад у Криму.
На думку України, «модель поведінки» та «кампанія расової дискримінації» з боку Російської Федерації порушують CERD, що підтверджується показовими окремими випадками дискримінаційних дій, які, розглянуті в сукупності, підтверджують висновок про те, що Російська Федерація здійснювала систематичну кампанію дискримінації. Україна стверджує про порушення статей 2, 4, 5, 6 і 7 CERD.
Стандарт доказування
Сторони не погоджуються щодо застосовного стандарту доказування. Україна доводить, що Суд має застосувати стандарт «достатніх» або «переконливих» доказів, і виступає за більш вільне звернення до висновків щодо фактів та непрямих доказів у випадках, коли відповідні докази можуть перебувати поза її «винятковим територіальним контролем». Російська Федерація стверджує, що Україна має довести вчинення злочинів фінансування тероризму доказами, які є «повністю переконливими».
Суд нагадує, що він іноді «допускав ... більш вільне звернення до висновків щодо фактів та непрямих доказів», коли держава не має ефективного контролю над територією, де розташовані докази. Ця практика може бути релевантною для певних тверджень, зроблених у цій справі щодо поведінки, яка мала місце в районах, над якими Україна не має ефективного контролю.
Вимоги України, хоча й, безсумнівно, є серйозними, не мають такої ж тяжкості, як ті, що стосуються злочину геноциду, і не потребують застосування підвищеного стандарту доказування. Суд визначить, чи є переконливими докази, надані Україною.
Правова позиція Суду
Попередні визначення
Доктрина «чистих рук»
Російська Федерація просить Суд відхилити вимоги України за ICSFT на тій підставі, що позивач звертається до Суду з «нечистими руками». Російська Федерація стверджує, що Україна сама вчинила серйозні неправомірні дії або порушення, які мають тісний зв'язок із засобом захисту, якого вона домагається.
Суд вважає, що доктрина «чистих рук» не може застосовуватися в міждержавному спорі, де юрисдикція Суду встановлена, а заява є прийнятною. Відповідно, посилання Російської Федерації на доктрину «чистих рук» як на заперечення по суті має бути відхилене.
«Кошти» за ICSFT
Суд доходить висновку, що термін «кошти», як він визначений у статті 1 ICSFT та використовується у статті 2 ICSFT, означає ресурси, надані або зібрані задля їхньої грошової та фінансової вартості, і не включає засоби, що використовуються для вчинення актів тероризму, зокрема зброю чи навчальні табори. Отже, ймовірне постачання зброї різним збройним угрупованням, що діють в Україні, та ймовірна організація навчання для членів цих угруповань виходять за межі матеріальної сфери дії ICSFT. Таким чином, у цій справі лише грошові чи фінансові ресурси, надані або зібрані для використання при вчиненні актів тероризму, можуть слугувати підставою для злочину фінансування тероризму за умови наявності також інших елементів злочину, зазначеного у статті 2, пункт 1.
Расова дискримінація – стаття 1(1) CERD
«Расова дискримінація» за статтею 1, пункт 1, CERD складається з двох елементів:
- «розрізнення, виняток, обмеження чи перевага» мають бути «засновані на» одній із заборонених підстав
- така диференціація ставлення повинна мати «метою або наслідком знищення чи применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини».
Захід, заявлена мета якого не пов'язана із забороненими підставами, що містяться у статті 1, пункт 1, сам по собі не становить расової дискримінації через те, що він застосовується до групи чи до особи певної раси, кольору шкіри, походження чи національного або етнічного походження. Однак расова дискримінація може випливати із заходу, який є нейтральним на перший погляд, але наслідки якого показують, що він «заснований на» забороненій підставі. Це той випадок, коли переконливі докази демонструють, що захід, попри те що зовні видається нейтральним, спричиняє непропорційний несприятливий вплив на права особи чи групи, що вирізняється за расою, кольором шкіри, походженням чи національним або етнічним походженням, якщо такий вплив не може бути пояснений у спосіб, не пов'язаний із забороненими підставами у статті 1, пункт 1. Самі лише побічні або вторинні наслідки самі по собі не становлять расової дискримінації.
Висновки за ICSFT
Стаття 18: Співпраця у запобіганні
Встановлено відсутність порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація несе відповідальність за порушення статті 18 через невжиття практично можливих заходів щодо: (i) запобігання фінансуванню тероризму в Україні російськими державними посадовими особами та агентами; (ii) перешкоджання публічним і приватним суб'єктам та іншим неурядовим третім сторонам фінансувати тероризм в Україні; (iii) контролю за своїм кордоном з Україною для припинення фінансування тероризму; та (iv) моніторингу і призупинення банківської діяльності та іншої діяльності зі збору коштів, що здійснюється приватними та публічними суб'єктами на її території для фінансування ... тероризму в Україні.
На відміну від статті I Конвенції про запобігання геноциду, яка встановлює зобов'язання «запобігати» настанню шкідливого діяння, зобов'язання за статтею 18, пункт 1, стосується зобов'язання «співпрацювати у запобіганні» фінансуванню тероризму. Не є необхідним встановлення факту вчинення злочину фінансування тероризму, щоб держава-учасниця порушила свої зобов'язання за статтею 18.
Україна просить Суд встановити, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за ICSFT через ймовірну політику фінансування збройних угруповань на сході України. Ця вимога не підпадає під сферу дії статті 18 і тому не може бути задоволена, так само як і ймовірне невжиття заходів для розслідування фінансування тероризму та невжиття заходів для моніторингу і припинення певних мереж зі збору коштів, що діють на її території. Що стосується контролю за кордоном, докази України обмежуються твердженнями щодо постачання зброї та боєприпасів, що виходить за межі матеріальної сфери дії ICSFT. Російська Федерація також не була зобов'язана визнавати ДНР чи ЛНР терористичним утворенням за своїм внутрішнім правом. Суд доходить висновку, що не було встановлено, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за статтею 18, пункт 1.
Стаття 8: Замороження коштів
Встановлено відсутність порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація несе відповідальність за порушення статті 8 ICSFT через невжиття заходів для виявлення та встановлення коштів, що використовуються або призначені для цілей фінансування тероризму в Україні, та через невжиття заходів для замороження чи арешту коштів, що використовуються або призначені для цілей фінансування тероризму в Україні.
Зобов'язання за статтею 8 щодо замороження коштів набуває чинності лише тоді, коли відповідна держава-учасниця має розумні підстави підозрювати, що ці кошти будуть використані з метою фінансування тероризму. Після розгляду запитів України про правову допомогу та вербальних нот Суд доходить висновку, що вони не містять достатньо конкретних та детальних доказів, щоб надати Російській Федерації такі розумні підстави. Зокрема, документи надають лише розпливчасті та вкрай узагальнені описи ймовірних діянь. Докази не демонструють «обізнаності» осіб, що надають кошти, про те, що надані кошти будуть використані для вчинення діянь, які кваліфікуються як предикатні діяння. Суд доходить висновку, що не було встановлено, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за статтею 8, пункт 1.
Стаття 9: Розслідування
Встановлено порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація порушила статті 9 і 10 ICSFT через невжиття заходів для розслідування фактів щодо осіб, які вчинили або, як стверджується, вчинили фінансування тероризму в Україні, та для екстрадиції чи переслідування ймовірних правопорушників.
Для виникнення зобов'язання щодо розслідування стаття 9, пункт 1, вимагає лише того, щоб держава-учасниця отримала інформацію про те, що особа, яка, як стверджується, вчинила злочин фінансування тероризму, може перебувати на її території. Прикметно, що майже через рік після отримання українських тверджень Російська Федерація, як видається, не спромоглася навіть ідентифікувати кількох із ймовірних правопорушників. Відповідач не надав чіткої інформації щодо тих ймовірних правопорушників, описаних в українських повідомленнях як таких, що перебувають на російській території. Суд доходить висновку, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за статтею 9, пункт 1, ICSFT.
Стаття 10: Переслідування
Встановлено відсутність порушенняЩодо статті 10, рішення про передачу справи компетентним органам для цілей переслідування вимагає, як мінімум, розумних підстав підозрювати, що злочин було вчинено. Оскільки інформація, надана Україною, не давала підстав для таких розумних підстав, Суд не вважає, що Російська Федерація була зобов'язана передавати будь-які конкретні справи для переслідування. Суд доходить висновку, що не було встановлено, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за статтею 10.
Стаття 12: Взаємна правова допомога
Встановлено відсутність порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація порушила статтю 12 ICSFT через ненадання Україні найбільшого сприяння у зв'язку з кримінальними розслідуваннями щодо злочинів фінансування тероризму.
Україна посилається щонайменше на 12 запитів про правову допомогу. Суд обмежує свій аналіз трьома запитами – від 11 листопада 2014 року, 3 грудня 2014 року та 28 липня 2015 року – що стосуються тверджень про причетність громадян Російської Федерації до збору коштів для ДНР чи ЛНР. Решта дев'ять запитів стосувалися тверджень щодо постачання зброї, боєприпасів та військового спорядження, що виходить за межі сфери дії ICSFT. Жоден із трьох відповідних запитів не описував із будь-якою деталізацією вчинення ймовірних предикатних діянь одержувачами коштів, а також не вказував, що ймовірні особи, які надавали кошти, знали, що кошти будуть використані для таких діянь. Суд доходить висновку, що не було встановлено, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за статтею 12, пункт 1.
Висновки за CERD
Зникнення, вбивства, викрадення та катування
Встановлено відсутність порушенняУкраїна посилається на 13 інцидентів фізичного насильства щодо поіменно названих кримських татар та етнічних українців як на «ілюстрації» того, що вона вважає «систематичною моделлю насильства та залякування» з боку Російської Федерації. За твердженням України, акти фізичного насильства, на які вона скаржиться, ґрунтувалися на расовому або етнічному розрізненні. На підтвердження свого твердження Україна доводить, що ці дії були спрямовані проти видатних активістів, тим самим позбавляючи кримськотатарську та етнічну українську громади відповідно нинішніх або потенційних майбутніх лідерів. Україна доводить, що ці дії мали на меті примусити до покори етнічні групи, які, як припускається, чинили опір російській окупації.
Суд має спочатку розглянути, чи становлять акти фізичного насильства, про які стверджує Україна, випадки расової дискримінації. Звіти підтверджують, що фізичного насильства у Криму зазнавали не лише кримські татари та етнічні українці, а й особи російського та центральноазійського походження. Суд визнає, що Україна не має можливості надати додаткові докази через відсутність доступу до Криму. Однак навіть допускаючи більш вільне звернення до висновків щодо фактів та непрямих доказів, Суд не переконаний доказами того, що кримські татари та етнічні українці зазнавали актів фізичного насильства на підставі їхнього етнічного походження. Докази також не встановлюють, що Російська Федерація не провела ефективного розслідування того, чи становлять дії, на які скаржаться, расову дискримінацію.
Правоохоронні заходи
Встановлено відсутність порушенняЗа твердженням України, Російська Федерація порушила CERD, зокрема статті 2, пункт 1, 4, 5 (a) та 6, виокремивши та піддавши як кримськотатарське керівництво, так і ширше кримськотатарське населення явно непропорційним правоохоронним заходам на підставі своїх антиекстремістських законів, зокрема у формі свавільних обшуків, затримань та переслідувань.
У цьому відношенні Суду не було надано доказів, які б свідчили про те, що метою відповідного внутрішнього закону є диференціація осіб на підставі забороненої підстави. Внутрішня правова база регулює запобігання, переслідування та покарання за широко визначені кримінальні злочини. Україна не надала доказів того, що ця правова база, з погляду її правової мети, ймовірно, спричиняє непропорційний несприятливий вплив на права кримських татар чи етнічних українців.
Україна доводить, що Російська Федерація піддавала ширшу кримськотатарську громаду свавільним обшукам та затриманням з метою дестабілізувати всю громаду. За твердженням України, з часу референдуму в березні 2014 року ці практики включали проведення обшуків кримськотатарських мечетей, шкіл та приватних будинків, які продовжувалися після подання Україною Заяви. Україна вказує, що заходи Російської Федерації проти «релігійного» екстремізму, зокрема проти членів «Хізб ут-Тахрір» чи «Табліґі Джамаат», були надуманими та непропорційно вплинули на переважно мусульманську кримськотатарську громаду. Україна також доводить, що Російська Федерація порушила статтю 4, переслідуючи кримських татар як релігійних екстремістів, тим самим розпалюючи взаємну недовіру між етнічними громадами та роблячи расову дискримінацію більш імовірною.
Суд вважає, що контекст, у якому вживалися ці заходи, вказує на те, що вони були реакцією на політичну опозицію, яку ці особи та інституції виявляли проти здійснення територіального контролю Російською Федерацією у Криму.
Однак Суд надає значної ваги звітам кількох органів та моніторингових органів Організації Об'єднаних Націй, згідно з якими відповідні заходи непропорційно вплинули на осіб кримськотатарського походження – зокрема звітам Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй та ВКПЛ ООН (OHCHR), у яких зазначається, що «кримські татари непропорційно піддавалися рейдам поліції та ФСБ у їхніх домівках, приватних підприємствах чи місцях зборів, за якими часто йшли арешти». Суд встановлює, що Україна достатньо продемонструвала, що відповідні правоохоронні заходи спричинили непропорційний несприятливий вплив на права осіб кримськотатарського походження.
Щодо статті 4, Суд не переконаний, що Україна надала переконливі докази того, що державні посадові особи Російської Федерації робили заяви, спрямовані проти кримських татар на підставі їхнього етнічного чи національного походження. Україна також не довела свого твердження про те, що Російська Федерація не запобігла, не викорінила та не покарала висловлювання приватних осіб, спрямовані на заохочення чи виправдання расової ненависті на підставі національного чи етнічного походження.
Щодо заходів, вжитих проти керівництва Меджлісу до заборони, Суд вважає, що контекст, у якому ці заходи були вжиті, вказує на те, що вони були реакцією на політичну опозицію, яку ці особи та інституції виявляли проти здійснення територіального контролю Російською Федерацією у Криму, а не на підставі етнічного походження.
Заборона Меджлісу
Встановлено відсутність порушенняНа думку України, заборона Меджлісу є частиною «дезінформаційної кампанії» Російської Федерації, спрямованої на ліквідацію центральної політичної та культурної інституції кримськотатарської громади та на очорнення кримських татар, і тому порушує статтю 4. Україна також стверджує, що суди Російської Федерації брали участь у дискримінаційній поведінці, відхиляючи заяви кримськотатарських позивачів, які домагалися перегляду заборони Меджлісу, і що Російська Федерація, отже, також порушила своє зобов'язання за статтею 6 CERD.
Заборона тягне за собою виключення Меджлісу з громадського життя у Криму. Однак для того, щоб заборона становила расову дискримінацію, Україні також потрібно було б продемонструвати, що це виключення ґрунтувалося на етнічному походженні кримських татар як групи або членів Меджлісу. Суд дотримується думки, що Меджліс не є ані єдиною, ані основною інституцією, що представляє кримськотатарську громаду – Курултай не був заборонений, і немає достатніх доказів того, що йому було ефективно перешкоджено виконувати свою представницьку роль.
Виходячи з наявних доказів, Суду видається, що Меджліс було заборонено через політичну діяльність, яку здійснювали деякі з його лідерів в опозиції до Російської Федерації, а не на підставі їхнього етнічного походження. Суд доходить висновку, що Україна не надала переконливих доказів того, що заборона Меджлісу становить акт дискримінації у розумінні статті 1, пункт 1, CERD.
Громадянство
Встановлено відсутність порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за CERD через запровадження власної системи громадянства та імміграції у Криму. На думку України, дискримінація випливає з того, що Російська Федерація змусила членів української та кримськотатарської етнічних груп обирати між отриманням російського громадянства та присягою на вірність Російській Федерації чи збереженням українського громадянства та прийняттям обмежень їхніх громадянських і політичних прав на території Криму.
Суд не вважає, що Україна переконливо встановила, що застосування режиму російського громадянства у Криму становить диференціацію ставлення на підставі етнічного походження. Для встановлення дискримінації проти кримських татар та етнічних українців на підставі їхнього етнічного походження Україна головним чином посилається на труднощі, з якими стикаються відповідні особи при виборі між правовими наслідками прийняття російського громадянства чи збереження українського громадянства. Однак Суд дотримується думки, що ці правові наслідки випливають зі статусу особи як російського громадянина або іноземця. Відповідний статус застосовується до всіх осіб, над якими Російська Федерація здійснює юрисдикцію, незалежно від їхнього етнічного походження. Хоча ці заходи можуть впливати на значну кількість кримських татар чи етнічних українців, які проживають у Криму, це не становить расової дискримінації за Конвенцією.
Культурно значущі зібрання
Встановлено відсутність порушенняУкраїна доводить, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за CERD, придушуючи зібрання, що мають культурне значення як для кримськотатарської, так і для етнічної української громад.
Суд вважає доведеним, що Російська Федерація запровадила обмежувальні заходи щодо святкування Дня Державного Прапора України та дня народження Тараса Шевченка, і що ці заходи спричинили непропорційний несприятливий вплив на права осіб етнічного українського походження. Однак Російська Федерація надала пояснення цих обмежень, які не пов'язані із забороненою підставою за статтею 1, пункт 1.
Засоби масової інформації
Встановлено відсутність порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за CERD, запровадивши обмеження щодо осіб та інституцій, що представляють засоби масової інформації, які обслуговують кримськотатарську та етнічну українську громади у Криму. На підтвердження своїх тверджень Україна також вказує на окремі випадки відмови в реєстрації та перереєстрації, а також переслідування медіаорганізацій та журналістів.
Суд зауважує, що немає переконливих доказів того, що метою відповідного внутрішнього законодавства є диференціація між засобами масової інформації, пов'язаними з особами кримськотатарського чи етнічного українського походження, на підставі забороненої підстави. З огляду на докази, надані Україною, Суд не може встановити, що заходи, вжиті проти кримськотатарських та українських засобів масової інформації, ґрунтувалися на етнічному походженні пов'язаних із ними осіб.
Культурна спадщина та культурні інституції
Встановлено відсутність порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за CERD, здійснивши «загальний наступ» на культурну спадщину кримськотатарської та етнічної української громад, зокрема через знищення, знесення, незабезпечення збереження та закриття історично та культурно значущих об'єктів та інституцій.
Суд зазначає, що навіть якщо роботи зі збереження, здійснені Російською Федерацією щодо Ханського палацу, виконувалися недбало, Суд не переконаний, що така недбалість становитиме дискримінацію на підставі етнічного походження кримських татар. Україна недостатньо обґрунтувала ймовірне погіршення стану інших кримськотатарських чи етнічних українських культурних об'єктів.
Освіта
Встановлено порушенняУкраїна стверджує, що Російська Федерація використовувала зміни в освітній системі Криму для просування російської мови та культури на шкоду українській та кримськотатарській мовам і культурам та вжила заходів, що перешкоджають освіті школярів із цих двох громад, тим самим порушивши заборону актів та практик расової дискримінації за статтею 2, пункт 1 (a), CERD, а також зобов'язання за статтею 5 (e) (v) CERD гарантувати рівність перед законом у здійсненні права на освіту та професійну підготовку.
Більшість заходів, на які скаржиться Україна, стосуються обмежень доступності української чи кримськотатарської мови як мови навчання в початкових школах. Мова часто є суттєвим соціальним зв'язком між членами етнічної групи. Обмежувальні заходи, вжиті державою-учасницею щодо використання мови, можуть тому в певних ситуаціях виявляти «розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ... походженні чи національному або етнічному походженні» у розумінні статті 1, пункт 1, CERD.
Російська Федерація здійснює повний контроль над системою державних шкіл у Криму, зокрема над мовою навчання. Однак вона не надала переконливого пояснення раптовим та радикальним змінам у використанні української мови як мови навчання, які спричиняють непропорційний несприятливий вплив на права етнічних українців. Суд дотримується думки, що Російська Федерація не продемонструвала, що вона виконала свій обов'язок захищати права етнічних українців від непропорційного несприятливого впливу на підставі їхнього етнічного походження, вживши заходів для пом'якшення тиску, що виникає внаслідок виняткової «переорієнтації кримської освітньої системи на Росію».
Суд із занепокоєнням зазначає, що мав місце один випадок підручника, який згадував історію кримськотатарської громади у дискримінаційний спосіб. Однак Суд вважає, що Україна не спростувала твердження Російської Федерації про те, що це був поодинокий випадок, який було виправлено після скарги представників кримськотатарської громади. Суд не може дійти висновку, що якість освіти кримськотатарською мовою суттєво погіршилася з 2014 року. Щодо статті 7, наявні у Суду докази не демонструють, що Російська Федерація не вжила негайних та ефективних заходів проти расової дискримінації, і Суд доходить висновку, що порушення статті 7 не було встановлено.
Суд доходить висновку, що Російська Федерація порушила свої зобов'язання за статтею 2, пункт 1 (a), та статтею 5 (e) (v) CERD способом, у який вона впроваджувала свою освітню систему у Криму після 2014 року щодо шкільної освіти українською мовою.
Наказ про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 року
Суд також зазначає, що наказ від 19 квітня 2017 року визначив такі тимчасові заходи:
«(1) Стосовно ситуації у Криму Російська Федерація повинна, відповідно до своїх зобов'язань за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, (a) утримуватися від збереження чи запровадження обмежень на здатність кримськотатарської громади зберігати свої представницькі інституції, включно з Меджлісом; (b) забезпечити доступність освіти українською мовою; (2) обидві Сторони повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть загострити чи розширити спір, що перебуває на розгляді Суду, або ускладнити його вирішення».
§ 376
(a) Меджліс
Встановлено порушенняНе обмежувати Меджліс
Україна доводила, що Росія порушила наказ, не скасувавши заборону Меджлісу. Той факт, що заборона залишалася чинною, не оспорювався між сторонами. Ключовим питанням було те, чи надавало посилання у преамбулі заходу на зобов'язання Росії за CERD дискреційні повноваження щодо його виконання.
Суд відхилив аргумент Росії:
«Суд дотримується думки, що посилання у Наказі від 19 квітня 2017 року на зобов'язання Російської Федерації за CERD не надає Російській Федерації жодної можливості самостійно оцінювати, чи були і чи залишаються виправданими заборона Меджлісу та підтвердження заборони російськими судами. Формулювання у вступній частині „відповідно до своїх зобов'язань за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації“ вказує на джерело прав, які захід прагне зберегти, і не кваліфікує захід та не надає Стороні, до якої він адресований, дискреційного права вирішувати, виконувати чи не виконувати вказаний захід».
§ 391
«Суд тому встановлює, що Російська Федерація, зберігаючи заборону Меджлісу, порушила Наказ про тимчасові заходи. Суд зазначає, що цей висновок є незалежним від викладеного вище висновку про те, що заборона Меджлісу не порушує зобов'язань Російської Федерації за CERD».
§ 392
(b) Освіта українською мовою
Встановлено відсутність порушенняЗабезпечити освіту українською мовою
Суд зазначив, що Наказ вимагав лише того, щоб освіта була доступною, а не того, щоб було досягнуто певного рівня охоплення:
«Суд зазначає, що Наказ від 19 квітня 2017 року вимагав від Російської Федерації забезпечити, щоб освіта українською мовою залишалася „доступною“. У цьому відношенні Суд бере до уваги звіт ВКПЛ ООН (OHCHR), згідно з яким „навчання українською мовою надавалося в одній українській школі та 13 українських класах у російських школах, які відвідували 318 дітей“ ... що підтверджує, що навчання українською мовою було доступним після прийняття Наказу».
§ 394
«Суд тому доходить висновку, що Російська Федерація не порушила Наказ у частині, що вимагала від Відповідача забезпечити доступність освіти українською мовою».
§ 395
(c) Неспроможність врегулювати спір
Встановлено порушенняНе загострювати спір
Суд зазначив:
«Суд зауважує, що після Наказу про тимчасові заходи Російська Федерація визнала ДНР та ЛНР незалежними державами та розпочала „спеціальну воєнну операцію“ проти України. На думку Суду, ці дії серйозно підірвали основу для взаємної довіри та співпраці і тим самим ускладнили вирішення спору».
«З цих причин Суд доходить висновку, що Російська Федерація порушила зобов'язання за Наказом утримуватися від будь-яких дій, які можуть загострити чи розширити спір, що перебуває на розгляді Суду, або ускладнити його вирішення».
§ 397–398
Правові наслідки
Суд,
Встановлює, що Російська Федерація, не вживши заходів для розслідування фактів, що містяться в інформації, отриманій від України, щодо осіб, які, як стверджується, вчинили злочин, передбачений статтею 2 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, порушила своє зобов'язання за статтею 9, пункт 1, зазначеної Конвенції;
Відхиляє всі інші вимоги, заявлені Україною щодо Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму;
Встановлює, що Російська Федерація способом, у який вона впроваджувала свою освітню систему у Криму після 2014 року щодо шкільної освіти українською мовою, порушила свої зобов'язання за статтями 2, пункт 1 (a), та 5 (e) (v) Міжнародної конвенції про ліквідацію расової дискримінації;
Відхиляє всі інші вимоги, заявлені Україною щодо Міжнародної конвенції про ліквідацію расової дискримінації;
Встановлює, що Російська Федерація, зберігаючи обмеження щодо Меджлісу, порушила своє зобов'язання за пунктом 106 (1) (a) Наказу від 19 квітня 2017 року про тимчасові заходи;
Встановлює, що Російська Федерація порушила своє зобов'язання за пунктом 106 (2) Наказу від 19 квітня 2017 року про тимчасові заходи утримуватися від будь-яких дій, які можуть загострити чи розширити спір між Сторонами, або ускладнити його вирішення;
Відхиляє всі інші вимоги, заявлені Україною щодо Наказу Суду від 19 квітня 2017 року про тимчасові заходи.
Однак Суд знову вирішив не призначати жодних конкретних правових засобів захисту. Отже, його рішення не матиме практичних наслідків, а матиме лише значні фактичні та правові наслідки.