Перейти до змісту
Факультет права УКУНаСвітло
Підтримати насUAEN
До бібліотеки
Європейський суд з прав людиниСтрасбургРішення по суті від 9 липня 2025оновлено 22.08.2026

Україна і Нідерланди проти Росії

Справа «Україна та Нідерланди проти Росії» (заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 і 11055/22) – Велика палата, Європейський суд з прав людини

На цій сторінці

Картка справи

ЗаявникиУкраїна (×3) і Нідерланди
ВідповідачРосійська Федерація
Склад17 суддів
Рішення по суті9 липня 2025
Сатисфакціявинесена в окрему стадію

Чотири міждержавні скарги – три від України, одна від Нідерландів через збиття MH17 – Велика палата ЄСПЛ розглянула разом і 9 липня 2025 року винесла рішення по суті. Суд визнав Росію відповідальною за системні порушення прав людини на сході України з 2014 року і по всій країні з 2022-го: від збиття MH17 і страт полонених до катувань, депортації дітей і заборони української освіти. Сатисфакцію (компенсації) буде визначено окремим рішенням.

Хронологія

  • лист. 2013 – лют. 2014ПередісторіяЄвромайдан; Янукович виїжджає до Росії
  • 25 січ. 2023ПровадженняВелика палата визнає заяви прийнятними

Справа об'єднує 4 міждержавні заяви, поєднані Судом відповідно до ст. 43 ЄКПЛ

Справа стосується бойових дій в Україні у 2014 році, збиття літака рейсу MH17 та подій 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну – аж до моменту, коли Конвенція перестала застосовуватися до Росії внаслідок її виключення з Ради Європи.

Ключові висновки Суду в цій справі
  • (i) Конвенція застосовується в ситуаціях збройного конфлікту;
  • (ii) гарантії Конвенції не витісняються МГП;
  • (iii) Конвенція, відповідно до статті 31(3)(c) ВКПМД, «має, наскільки це можливо, тлумачитися в гармонії з іншими нормами міжнародного права, частиною якого вона є».

Фактичні обставини

У листопаді 2013 року Україна призупинила підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом на користь відновлення економічних і торговельних відносин із Російською Федерацією. Це спричинило тривалі масові протести, відомі як рух Євромайдану. З 18 лютого 2014 року заворушення переросли в серйозне насильство. 21 лютого 2014 року між президентом Януковичем і представниками опозиції було досягнуто політичної угоди, яка передбачала дострокові вибори; проте наступного дня президент Янукович виїхав з Києва до Російської Федерації.

Наприкінці лютого 2014 року невстановлені озброєні особи без військових розпізнавальних знаків почали займати стратегічні об'єкти по всій Автономній Республіці Крим. 27 лютого 2014 року озброєні групи захопили будівлю Верховної Ради Криму і під примусом домоглися відставки чинного уряду та призначення натомість Сергія Аксьонова.

«Референдум» у Криму відбувся 16 березня 2014 року, і, за оприлюдненими результатами, переважна більшість підтримала приєднання Криму до Російської Федерації. 18 березня 2014 року Крим відповідно нібито приєднався до Російської Федерації.

Тим часом на початку березня 2014 року у східних регіонах України, зокрема в Донецькій і Луганській областях, почалися проросійські протести. Протестувальники заперечували проти того, що вони називали неконституційною зміною влади в Україні.

З початку квітня 2014 року насильство на сході України стрімко ескалувало. Формувалися озброєні групи, які почали силою захоплювати адміністративні будівлі, а також об'єкти поліції та безпеки в містах і містечках Донецької і Луганської областей.

6 квітня 2014 року озброєні групи в Луганську захопили обласне управління Служби безпеки України («СБУ») і оголосили його штабом «Армії Південного Сходу». Тієї ж ночі озброєні групи зайняли будівлю обласної державної адміністрації в Донецьку, а 7 квітня 2014 року проголосили незалежність «Донецької народної республіки» («ДНР»).

12 квітня 2014 року група озброєних людей на чолі з російським громадянином Ігорем Гіркіним захопила адміністративні будівлі у Слов'янську Донецької області. У наступні дні було захоплено адміністративні будівлі й у низці навколишніх міст.

14 квітня 2014 року уряд України розпочав «Антитерористичну операцію» («АТО») для відновлення контролю над територією, яку утримували сепаратистські озброєні групи, розгорнувши підрозділи Збройних сил України за підтримки добровольчих батальйонів.

У лютому 2022 року конфлікт увійшов у якісно нову фазу. 21 лютого 2022 року президент Російської Федерації видав укази про визнання «ДНР» і «ЛНР» суверенними утвореннями та про дозвіл на розгортання російських сил на їхній території.

24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала повномасштабне військове вторгнення в Україну, офіційно назване «спеціальною воєнною операцією», з одночасним наступом на чотирьох напрямках
  • на Київ на півночі;
  • на Харків і Суми на північному сході;
  • на Маріуполь на південному сході – з тривалою облогою, що завершилася падінням міста 20 травня 2022 року;
  • на Херсон і Запорізьку область на півдні, з захопленням, серед іншого, Запорізької атомної електростанції.

Після зупинки початкового наступу на Київ наприкінці березня 2022 року відведення російських сил з раніше окупованих районів відкрило численні докази серйозних порушень прав людини і міжнародного гуманітарного права. З квітня 2022 року російські операції було переорієнтовано на «битву за Донбас».

З серпня 2022 року українські контрнаступальні операції повернули значні території в Харківській, Донецькій, Луганській і Херсонській областях; звільнення цих районів так само відкрило докази незаконних убивств, катувань, сексуального насильства і свавільних затримань, що припадають на період окупації.

Попри відсутність фактичного контролю над усією відповідною територією, 30 вересня 2022 року Російська Федерація нібито анексувала Донецьку, Луганську, Запорізьку і Херсонську області за результатами «референдумів», проведених 23–27 вересня 2022 року, які не визнані дійсними за міжнародним правом.

З жовтня 2022 року Російська Федерація додатково вела систематичну кампанію ракетних і дронових ударів по українській цивільній енергетичній інфраструктурі. Місто Херсон було звільнено українськими силами в листопаді 2022 року.

Географія справи

Юрисдикція за ЄКПЛ

Велика палата не пішла за своїм обмежувальним підходом у справі Georgia v. Russia (II), де вона визнала відсутність юрисдикції над активною фазою бойових дій через «контекст хаосу»[6].

Позиція Суду

Натомість Суд зазначив, що напади, вчинені російськими силами по всій суверенній території України між 2014 і 2022 роками, були стратегічно сплановані, з умисним наміром і безсумнівним наслідком у вигляді перебирання влади і контролю над районами, інфраструктурою і людьми в Україні. Це означає: якщо держава застосовує летальну силу на території іншої держави і вбиває особу, вона здійснює владу і контроль над цією особою, і Конвенція застосовується за персональним підходом до юрисдикції відповідно до статті 1 Конвенції.[7] Отже, концепція «фактичного контролю» дозволяє ЄСПЛ засуджувати порушення прав людини, вчинені під час збройного конфлікту.

Фактичний контроль над відповідними частинами Донецької і Луганської областей

Позиція Суду

На підставі величезного масиву доказів Суд постановив, що Росія мала фактичний контроль над усіма районами в руках сепаратистів з 11 травня 2014 року – з огляду на її військову присутність на сході України та вирішальний ступінь впливу на ці райони внаслідок її військової, політичної та економічної підтримки «ДНР» і «ЛНР».

Зокрема, Суд визнав встановленим поза розумним сумнівом, що російський військовий персонал був активно присутній на Донбасі з квітня 2014 року і що щонайпізніше з серпня 2014 року відбувалося масштабне розгортання російських військ.

Він також встановив, що держава-відповідач мала значний вплив на військову стратегію сепаратистів. Декілька чільних сепаратистів на командних посадах були старшими офіцерами російських збройних сил, що діяли за російськими вказівками, включно з особою, яка мала формальне загальне командування збройними силами «ДНР» і «ЛНР».

Крім того, Росія у значних масштабах постачала сепаратистам зброю та іншу військову техніку (включно з ракетним комплексом «Бук», яким збили рейс MH17). Росія здійснювала артилерійські удари на запити сепаратистів і надавала іншу військову підтримку. Були також очевидні докази політичної підтримки «ДНР» і «ЛНР», зокрема на міжнародному рівні, а Російська Федерація відігравала значну роль у їх фінансуванні, забезпечуючи їхнє економічне виживання.

Позиція Суду

На момент «референдумів» 11 травня 2014 року сепаратистська операція в цілому вже керувалась і координувалась Російською Федерацією. Отже, поріг для встановлення російської юрисдикції щодо тверджень про події, які відбувалися в цих районах після 11 травня 2014 року, було подолано. Цей висновок означав, що дії та бездіяльність сепаратистів автоматично присвоюються Російській Федерації.

У цьому зв'язку Суд нагадав, що в суто територіальних справах дії та бездіяльність місцевої адміністрації автоматично присвоюються територіальній державі, а отже – у справах, де юрисдикція держави ratione loci встановлена поза її суверенними кордонами, – державі, яка має юрисдикцію за статтею 1. За відсутності будь-яких доказів того, що залежність цих утворень від Росії з 2014 року зменшилася, юрисдикція держави-відповідача тривала станом на дату слухання 26 січня 2022 року.

ЄСПЛ визнав порушення, вчинені Російською Федерацією:

  • порушення статті 2 – незаконні воєнні напади на цивільних осіб і цивільні об'єкти, включно зі збиттям рейсу MH17, розстріли цивільних та страти без суду і катування чи забиття до смерті цивільних і українських військових, які були військовополоненими або інакше hors de combat;Встановлено порушення
  • порушення статті 3 – катування цивільних і українських військових, які були військовополоненими або інакше hors de combat, включно з випадками сексуального насильства і зґвалтувань, та нелюдські й такі, що принижують гідність, умови тримання;Встановлено порушення
  • порушення статті 4 § 2 – примусова праця;Встановлено порушення
  • порушення статті 5 – викрадення, незаконні арешти і тривалі незаконні затримання;Встановлено порушення
  • порушення статті 9 – умисні напади на різні релігійні громади, що не належать до російської православної традиції, та їх залякування;Встановлено порушення
  • порушення статті 10 – переслідування незалежних журналістів і блокування українських мовників;Встановлено порушення
  • порушення статті 1 Протоколу № 1 – знищення приватної власності, включно з житлом і транспортом цивільних, крадіжки і мародерство приватного та комерційного майна, незаконне привласнення приватної власності без компенсації;Встановлено порушення
  • порушення статті 2 Протоколу № 1 – заборона освіти українською мовою;Встановлено порушення
  • порушення статті 14 у поєднанні зі скаргами за наведеними статтями – переслідування цивільних української етнічності або громадян, які підтримували територіальну цілісність України (усе – одностайно); таВстановлено порушення
  • порушення статей 3, 5 і 8 Конвенції та статті 2 Протоколу № 4 щодо стверджуваного викрадення і переміщення до Росії трьох груп дітей та супровідних дорослих (більшістю голосів).Встановлено порушення

Ключові тлумачення

Конвенція діє і на війні
Конвенція застосовується в ситуаціях збройного конфлікту, її гарантії не витісняються МГП, а тлумачаться в гармонії з ним (ст. 31(3)(c) ВКПМД).
Відхід від Georgia v. Russia (II)
«Контекст хаосу» більше не виключає юрисдикцію: стратегічно спланована кампанія нападів – це здійснення влади і контролю, тож Конвенція діє й в активній фазі бойових дій.
Персональна юрисдикція через летальну силу
Держава, що застосовує летальну силу на території іншої держави і вбиває особу, здійснює над нею владу і контроль – Конвенція застосовується за ст. 1.
Автоматичне присвоєння
Після встановлення фактичного контролю дії та бездіяльність сепаратистів присвоюються Росії автоматично – окремого доказування по кожному епізоду не потрібно.
Межа юрисдикції: 16.09.2022
Виключення з Ради Європи не звільнило Росію від відповідальності за минуле: Суд розглядає все до дати, коли Конвенція перестала для неї діяти.

Джерела та коментарі

Офіційні документи Суду

  1. текст рішення
  2. текст рішення
  3. текст рішення

Дослідження та коментарі

  1. допис у блозі
  2. допис у блозі
  3. допис у блозі
  4. допис у блозі
  5. допис у блозі
  6. допис у блозі
  7. новини / аналітика
  8. новини / аналітика
  9. новини / аналітика
  10. новини / аналітика
© 2026 Дослідницький центр Луї Зона, УКУ. Матеріали – CC BY 4.0.Політика конфіденційностіУмови користування